Єлизаветі Борисюк - 44 роки, в березні вона рятувала від російських ракет сина та рудого кота з рідного Дніпра, а зараз лікує хворих в Літомишлі. Історія Єлизавета  - перша стаття з серії "Де працюють українки в Чехії".

Єлизавета розповідає, що з дитинства мріяла бути лікаркою, закінчила  Дніпропетровську Медичну Академію та працювала онкологом в Київському Інституті раку, та педіатром та дитячим гематологом в Обласній дитячій клінічній лікарні, допомогала маленьким українцям із складними діагнозами. 

24-го лютого о 5-й годині ранку Росія розпочала масоване бомбардування мирних міст України, почалась нова активна фаза війни Росії проти України. В перші числа березня стало зрозуміло, що лишатись в Україні небезпечно, тож родина прийняла непросте рішення - покинути власний дім та таке стале й щасливе життя, вирушити у невідомість. 

“Ми їхали і не знали в якій країні зупинимось. Зі мною зв’язалась подруга, яка на той час проживала в Чехії. Вона і запросила до себе, - згадує Єлизавета. - Моя подруга працювала в лікарні м. Жамберка, де звернулась до адміністрації лікарні про допомогу нам”. 

За словами Єлизавети, адміністрація лікарні щиро відгукнулась, та разом з  мерією міста допомогли утікачам від війни знайти речі першої необхідності, оформити відповідні папери, записали сина до школи та надали можливість Єлизаветі працювати  в лікарні, прибиральницею. 

“Мій син довго не знав, що працюю прибиральницею, знав тільки, що я ходжу на роботу в лікарню, бо від дуже пишався в Україні, коли казав: моя мама - докторка. Праця була фізично важка, але голова була вільною, тому кожну хвилинку використовувала для вивчення мови, - розповідає Єлизавета. -  Я потроху почала вивчати чеську мову, самостійно і в інтернеті, слухала новини чеською мовою, аудіоказки. Тепер смішно, як не могла сказати “ано” замість “так”.

Легше стало, коли почала вивчати чеську мову онлайн на курсах, які організувала харіта в Усті на Орліце. Також дуже допомогла пані Лангрова - психологіня, яка за власним бажанням займалась зі мною чеською, допомогла з адаптацією сина - тепер я розумію, що її психологічна підтримка, її добре ставлення і розуміння нам дуже допогли. Ще в Жамберку ми отримали підтримку в родинному центрі, де нам допомогали психологічно, речами, зібрали українських жінок і ми змогли спілкуватись, підтримувати одна одну, говорити з тими, хто розуміє тебе, і тими з ким можна не говорити, а лише мовчати. Коли б не було тієї підтримки, ми би не звладли, не змогли би рухатись далі”. 

Єлизавета намагалась адаптуватися та не полишала мрії повернутись до справи свого життя - лікувати людей. І от, в один з  квітневих днів, вона отримала звістку телефоном. 

“В якийсь день квітня зателефонував мій друг і сказав, що в лікарні м. Літомишль потребують лікарів. На той час вже був відомий механізм оформлення документів для початку праці лікарем в Чеській Республіці ще без сданих апробаційних іспитів. Тому, коли я приїхала на співбесіду, юридично почати працювати лікарем було можливо, в мене повірили і почали довгий процес оформлення паперів, довідок. Я продовжила працювати прибиральницею, вивчати чеську мову, додавати нови довідки і чекати. То тяжко, коли ти мав один соціальний статус в рідній країні, мав житло, якийсь дохід, а тут все починати з нуля”, - згадує Єлизавета.

Вже в липні українка отримала дозвіл від Міністерства на працю лікарем. В серпні маленька родина знов переїхала - цього разу до Літомишля, кімнату в гуртожитку надала лікарня, сина оформили до школи. А вже 2-го серпня  пані Єлизавета вперше за всі ці місяці вдягла білу медичну форму та прийшла до лікарні працювати лікарем. 

“Я знову займалась улюбленою справою, це було відчуття ностальгії, болі і радості, як же я сумувала! Але швидко зрозуміла - мого рівня знання чеської мови недостатньо, я пішла на інші онлайн курси чеської мови”. 

Цього разу пані Єлизавета обрала спеціальні курси для медичних працівників від ІПВЗ, а також самостійно вивчала медицинську чеську та готувалась до іспитів. 

Повертатися до улюбленої справи в іншій країні виявилось дуже непросто.  

“Я практично заново вивчаю медицину: інші протоколи, інші погляди і підходи, все схоже, але трохи відрізняється, тим паче що я була все життя дитячої лікаркою, а тепер - мої пацієнти дорослі. Але праця лікаря - це навчання все життя, тому я звикла вчитись кожного дня, вивчаю медицину тільки чеською мовою, це також додає складнощів, - розповідає Єлизавета.

- Найскладніше - це мова, якщо на початку я раділа, що розумію і могу щось відповісти, то тепер я намагаюсь швидко говорити, швидко відповідати і писати. Це зовсім інший рівень, мені потрібно за кілька місяців пройти шлях, який інші лікарі проходили роками, і довести все до автоматизму, коли не витрачаєш час на розуміння, а на аналіз ситуації і пошук вирішення проблеми”.

“В листопаді  здала письмову частину апробаційних іспитів в Празі, яка складалась з двох частин: зі всієї медицини та знання законів. Тут дуже допомогла організація “Доктор Чехов”, якби не їх інформаційна та емоційна підтримка - це було б рази важче, - наголошує Єлизавета. - Тепер з січня приступаю до практичної частини апробації, і маю надію, що восени 2023 буду здавати 2-у частину апробаційних іспитів. Якби не підтримка моїх друзів, віра в нас з сином - ми би не подолали пройдений шлях. нам щастило, на кожному відрізку шляху ми зустрічали такі потрібні підтримку і віру”. 

А в найважчі моменти  Єлизавета нагадує собі для кого все це робить - для свого десятирічного сина. Смілива докторка, яка рятує життя інших, говорить собі: “Я це зможу”. А потім бере та робить. Як і понад 100 тисяч інших українок та українців, які вже знайшли роботу та працюють в Чехії. 

Про це спеціально для вас дізнавалась Українка в Чехії. Діліться посиланням, правдива інформація допомагає зберегти здоров’я та рятує життя. Підписуйтесь на Телеграм-канал Українка в Чехії.

Текст: Оксана Маслова

Фото: з особистого архіву Єлизавети Борисюк